ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЗАПОРІЗЬКИХ КОЗАКІВ

        Напевне, ніхто не сперечатиметься, що козаки – досить цікаве «явище» в українській історії. Скільки є різноманітних згадок про них, і не тільки українських.  Однак поряд з їх мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто вояками. То може й справді запорожці були не такими вже й звичайними?

        Ось кілька цікавих фактів про українських лицарів:

Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу – кмітливість та хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звичайно це додавало шансів здобути перемогу.
 

  • Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин :) Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.
    Запорізьку Січ поправу називають першим демократичним об’єднанням  світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання, стосовно життя та діяльності козаків вирішувались голосуванням на рада

  • Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин :) Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.

  • Вважається, що у мирний час головною розвагою козаків була пиятика. Звичайно, не обходилось і без цього. Але запорожці також полюбляли і культурний відпочинок: грали на музичних інструментах, співали пісень, танцювали та влаштовували показові бої на втіху собі та іншим. Також було у них багато справ по господарству, адже на Січі жінок не було, то ж доводилося поратися самотужки.

  • А от у походах пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю.

  • Зрозуміло, що сімейне життя козака було складним, якщо взагалі було. Але вони знаходили побратимів на Січі, за яких усе ладні були віддати. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під час якого воїни обмінювались власними натільними хрестами. Це означало вірність один одному.

  • Закони на Січі були досить жорстокими. За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, зате дисципліна була відмінна.

  • Були серед козаків особливі хлопці, яких звали характерниками. Вважалось, що походять вони від древніх язичницьких волхвів, які володіли таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє. Деякі історики притримуються теорії, що після прийняття на Русі християнства їх переслідували князі та греки. Тому волхви-язичники створювали невеликі об’єднання далеко від великих міст – січі. Там вони навчали майбутніх воїнів бойовим мистецтвам, обрядам та звичаям. Про характерників казали, що їх «ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали» і що вони «могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників - на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств»…

  • Козаки користувались не тільки власними знаннями, а й запозичували бойові прийоми в інших народів. Подейкують, що на Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних національностей: росіяни, поляки, молдавани, білоруси… Окрім того самі козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились з культурою та звичаями інших країн.    

  • Запорізьку Січ можна по праву вважати першим політичним формуванням на територіїУкраїни, так як у неї були всі ознаки республіки, вона була незалежною і всі європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини..                                         

  •      Щоб дізнатися більше інформації завантажте файл.

ПРО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ СЕЛА МАЛА ТОКМАЧКА

Про походження назви села Мала Токмачка є декілька варіантів легенд і переказів.

             У давні часи наша річка Кінська була широкою і повноводою. По ній, розказують, плавали запорожці на своїх чайках і турки на великих кораблях. А з обох берегів до неї підступали глибокі байраки, терники та поодинокі невеличкі поселення. Було таке поселення і на місці теперішньої Малої Токмачки. Жили на ньому козаки та всякі прийшлі люди, і називалося воно тоді Малою Маківкою.

Якось на початку літа, коли навкруги буяли трави і квітував червоними маками степ, на село напали турки і татари. Напали саме тоді, коли наші пращури справляли свято маку. Старі діди переказують, що це свято припадало на першу п’ятницю червня…

Всіх дорослих малоківчан вороги порізали, вродливих дівчат у неволю бусурманську забрали, а дітей у Кінській потопили. Від людської крові ще дужче зачервоніли стоптані нападниками маки.

             І довго пустувало село відтоді: кілька літ. Аж ось одного разу, в день макового свята, вийшла із води на берег чарівна пара: дівчина русалка і красень юнак. Вони були з тих нещасних дітей, що колись вороги потопили. Дівчина назвалася – Христиною, а юнак Іваном. Та стали вони жити як подружжя, заснувавши на старих руїнах нове село Христинівку. Народилися згодом у них сини й дочки, а потім онуки пішли… А вже правнуки, як довідалися про своїх далеких предків, то вирішили перейменувати Христинівку на Малу Товкмачку, бо ж маки були ворогами потоптані – потовчені, і кров невинна на них пролилася. Це тепер, щоб легше вимовити, кажуть Мала Токмачка, а в старовину казали «Мала Товкмачка»…

           Велике казенне село Токмак знаходилося на розгалуженні доріг, через нього проходив Старий Чумацький шлях на Оріхів і далі на північ. Оскільки формування Старого Чумацького шляху відбулося до заснування поселень на півдні України його розміщення визначено орієнтовано. Один з його напрямків село Мала Токмачка. А назва села походить від слова «ток» (рос.) – полога місцина, придатна для розміщення чумацького транспорту під час тимчасової зупинки. Цілком імовірно, що після переправи через річку Конку такий перепочинок був доречним із точки зору випасу, напування тягла у долинні річки «Малий Ток» (Мала Токмачка). Певним підтвердження висловленої версії є один з варіантів перекладу з татарської слова «токмак», як «ситі», «нагодовані».

© Величко І.М. 2017р. 

  • Белая иконка facebook
  • Иконка Twitter с прозрачным фоном
  • White Google+ Icon
  • White YouTube Icon